Управління ПФУ звернулось до суду з вимогами про стягнення надмірно виплаченої пенсії. Позивач зазначав, що відповідачу було призначено пенсію по втраті годувальника після смерті чоловіка. При масовому перерахунку пенсії внаслідок програмної помилки було проведено надмірне нарахування пенсії. Відповідач добровільно кошти не повернула, у зв’язку з чим представник позивача просила суд стягнути надмірно виплачену пенсію.
Суд встановив, що відповідач не допустила будь-якої недобросовісної поведінки, не подавала до управління ПФУ жодної інформації та не вчиняла ніяких дій, які призвели або могли б призвести до виникнення переплати.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Суд зазначив, що відповідно до ст.1215 ЦК України, не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Суд вказав також на те, що відповідно до правової позиції ВСУ від 02.07.2014 у справі №6-91цс14 правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презумуються. Суд першої інстанції дійшов висновку, що допущена позивачем помилка не може бути віднесена до рахункової помилки (тобто пов’язаної із арифметичними обчисленнями та підрахунками), оскільки помилка має програмний характер і допущена під час масового автоматичного перерахунку пенсій. А не внесення позивачем відповідних змін до програмного забезпечення та допущення помилок при формуванні даних масового перерахунку не можна вважати рахунковою помилкою, тим більше, що помилка при нарахуванні пенсії була неодноразовою, а повторювалася на протязі декількох років. З рішенням суду першої інстанції погодились також апеляційний суд та КЦС ВС.
Касаційний цивільний суд ВС зазначив, що в українському законодавстві відсутнє визначення поняття «рахункова помилка». А у постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз’яснено, що лічильна (рахункова) помилка - це помилка, яка була допущена під час проведення арифметичних підрахунків. До лічильних помилок, наприклад, належать неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період.
В той час, як матеріали справи не містять жодних доказів, за якими можна було б відстежити шлях та причину виникнення помилки при нарахуванні пенсії та з'ясувати, що дана помилка є безпосередньо рахунковою помилкою, як стверджує управління ПФУ, чи помилкою, пов'язаною з неналежним виконанням обов'язків службовими особами, відповідальними за обчислення та нарахування пенсії, а також здійснення контрольних та ревізійних функцій. КЦС погодився з висновками судів, що програмну помилку не можна вважати рахунковою помилкою, тим більше, що помилка при нарахуванні пенсії була не поодинокою, а повторювалася близько 5 років.
Також суд звернув увагу, що пунктом 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року встановлено, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Аналогічний висновок також міститься у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», у справі «Ґаші проти Хорватії» та у справі «Трґо проти Хорватії» (постанова від 05.02.2018 у справі № 556/1231/17).
Українське право
_03_03.png)
